термины полит экономия МК2

Тема 6 Капитал

Термін «капітал» (англ., фр. саріtal ) означає головне майно, головна сума і походить від латинського слова capitalis – головний.

Капітал - це перетворені засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі – грішми».

а робочу силу, тобто здатність до праці, або сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє людина і які вона використовує в процесі виробництва. Праця – це функція робочої сили, процес її продуктивного споживання.

Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі умови:

1) її власник має бути вільним у правовому відношенні, мати змогу по своєму розумінню розпоряджатися своєю здатністю до праці.

2) власник робочої сили має бути позбавлений засобів виробництва, а отже і засобів до існування, що змушує його продавати свою робочу силу.

3) наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому мають змогу купувати і використовувати робочу силу.

Робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживчу вартість.

Таким чином, вартість товару робоча сила визначається вартістю всіх товарів і послуг, необхідних для відтворення здатності до праці людини та утримання членів його сім’ї.

Отже, в умовах товарного виробництва, споживча вартість товару робоча сила полягає в її здатності створювати вартість більшу за вартість самої робочої сили.

Додаткова вартість (т) — це вартість, створена найманим працівником понад вартість його товару робоча сила і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва.

капіталу не змінить своєї вартості.

Частину продуктивного капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва і не змінює величини своєї вартості у процесі виробництва, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою (c) (від лат. constant — постійний).

Капітал поділяється на постійний та змінний.

новостворена вартість – на вартість що дорівнює величині змінного капіталу, і додаткову вартість.

Виробництво абсолютної додаткової вартості реалізується шляхом збільшення тривалості робочого дня, а отже, і збільшенням додаткового робочого часу при стабільному необхідному робочому часі.

Виробництво відносної додаткової вартості здійснюється продовженням додаткового робочого часу шляхом скорочення необхідного робочого часу в межах того самого робочого дня.

Надлишкова додаткова вартість виникає в результаті зниження індивідуальної вартості товарів порівняно із суспільною вартістю внаслідок зростання продуктивності праці на підприємствах, які використовують нову техніку і технологію.

Кругообіг капіталу — послідовний рух, протягом якого капітал проходить три стадії (обіг, виробництво, обіг), набуває трьох функціональних форм (грошової, виробничої і товарної) і виконує певні функції. Стадії кругообігу промислового капіталу відображає формула

У кожному кругообігу промисловий капітал послідовно набуває трьох функціональних форм, кожна з яких здійснює власний кругообіг, які представленні формулами:

1) Кругообіг грошового капіталу:

2) Кругообіг продуктивного (виробничого) капіталу:

3) Кругообіг товарного капіталу:

Кругообіг капіталу, називається оборотом капіталу. Він вимірюється часом і швидкістю.

Час обороту капіталу — це період, протягом якого ресурси проходять сфери виробництва та обігу і повертаються до вихідної (грошової) форми. Час обороту капіталу складається з двох частин: 1) часу виробництва; 2) часу обігу. Час виробництва включає в себе робочий період, перерви у процесі праці, час у виробничих запасах, а час обороту — час продажу, придбання продукції та час придбання факторів виробництва.

До основного капіталу відносять будівлі, споруди, машини, обладнання та ін. Вони багато разів використовуються у виробничих циклах і переносять свою вартість на готовий продукт частинами, в міру їхнього зносу.

До оборотного капіталу відносять сировину, допоміжні матеріали, пальне, та ін.. Вони використовуються повністю за один виробничий цикл і протягом нього переносять свою вартість на готовий продукт. До оборотного капіталу належать також вартість робочої сили, яка набирає форми фонду заробітної плати.

Органічна будова капіталу — відношення постійного капіталу до змінного за вартістю, що відображає технічну будову капіталу

Тема 7 Ринок

Ринок — це складне й багатогранне явище. Ринок — система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожен вид ринку має свої особливості але всі вони тісно пов’язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це викликає збої в роботі інших і системи в цілому.

Найчастіше ринки розділяють за наступними критеріями:

1. За предметом купівлі-продажу: ринок товарів, ринок послуг, капіталу, фінансово-кредитний ринок, валютний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації тощо.

2. За теріторіальною ознакою ринок може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній може бути національним (весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками її кордонів), регіональним (ринок окремого територіального підрозділу), локальним (ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупність населених пунктів).

3. Ринки бувають збалансовані і незбалансовані. Збалансований ринок, на якому підтримується повна відповідність між попитом і пропозицією. В умовах збалансованого ринку забезпечується повна реалізація всіх запропонованих товарів, а також найбільш повне задоволення платоспроможного попиту. Незбалансований ринок — той, на якому немає повної відповідності між попитом і пропозицією. Виокремимо найважливіші функції ринку.

1. Функція регулювання. 2. Функція стимулювання3. Розподільча функція4. Функція санації. 5. Алокаційна функція. 6. Інформативна функція. 7. Функція інтеграції

Основними суб’єктами ринкових відносин є:

домогосподарства – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, що постачають ресурси і використовують отримані гроші для придбання товарів і послуг з метою задоволення власних потреб;

фірма або підприємство – це економічна одиниця, яка використовує фактори виробництва і виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне максимізувати свій прибуток;

держава – це самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, політичну та використовують юридичну владу для забезпечення умов господарювання всіх суб’єктів економіки.

Основні суб’єкти господарської діяльності взаємодіють між собою і здійснюють безперервний кругообіг ресурсів, товарів, послуг.

Кон’юнктура ринку — це сукупність економічних умов, що складаються на ринку в кожний даний момент, від яких залежить процес реалізації. Кон’юнктура ринку визначається економічними показниками, які характеризують стан ринку. Це співвідношення попиту і пропозиції, рівень цін, місткість ринку, платоспроможні можливості споживачів, стан товарних запасів та ін.

Обов’язковими умовами функціонування ринку є конкуренція і вільне підприємництво.

Попит – кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними. Виділяють індивідуальний, ринковий й сукупний попит.

До таких нецінових факторів відносять наступні:

- зміна споживчих переваг, яка може відбуватися внаслідок зміни потреб, моди, під впливом реклами тощо;

- кількість покупців (збільшення кількості покупців підвищує ринковий попит і навпаки);

- доходи споживачів;

- цінові очікування споживачів (очікування зростання цін у майбутньому збільшує поточний попит і навпаки);

- ціни на інші товари.

Пропозиція – це кількість товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.

Зміст закону пропозиції полягас в тому, що чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

До таких нецінових факторів відносять наступні:

- технологічний прогрес.

- зміна цін на ресурси.

- зміна цін на споріднені товари..

- зміни у бюджетно-податковій політиці.

- цінові очікування підприємців.

- кількість продавців на ринку.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості потенційних значень пропозиції та попиту.

Отже, ринковий механізмце механізм координації діяльності суб’єктів через систему цін.

Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Інфраструктура — це основа, підґрунтя, фундамент економічної системи та її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює економічне та правове консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, аудит, страхування; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили, здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т.ін. Реалізація цих функцій дає можливість забезпечити більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.

У ринковій інфраструктурі виділяють її окремі елементи, через які реалізуються її функції. Їх можна згрупувати у три блоки:

- організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдінгові і брокерські компанії, ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв’язку;

- фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій;

- науково-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, аудиторські організації.

ТЕМА 8. ПІДПРИЄМНИЦТВО І ПІДПРИЄМСТВА. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ТОВАРОВИРОБНИК.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність людей, націлена на отримання прибутку, яка здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність.

Крім того, підприємництво – комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна літературара виокремлює три головних функції підприємницької діяльності:

1. Ресурсну, яка реалізується у формуванні і продуктивному використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;

2. Організаційну — організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських прав;

3. Творчу – застосування новаторських ідей, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати.

Умови підприємницької діяльності:

наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва (підприємець повинен обов ‘язково бути власником виробничого продукту та доходу, щодо капіталу та землі, то тут можливі варіанти: ці економічні ресурси можуть бути як власністю підприємця так і отриманими ним у користування);

певне економічне, правове та політичне середовище (економічне середовище передбачає самостійність при виборі виду господарської діяльності, визначення цін, розпорядження отриманими прибутками; правове середовище — певні правові гарантії: юридичний захист, державний арбітраж, законодавче забезпечення свободи конкуренції тощо);

повна економічна відповідальність за результати діяльності;

етика підприємництва.

Як і в будь-якому іншому виді діяльності , в підприємництві існує свого роду розподіл праці. Виділяють такі види підприємництва: промислове, торгове, кредитне.

Промислове підприємництво реалізується у створенні матеріального продукту і вирішує наступні задачі: створію матеріальний продукт, реалізує основні науково-технічні ідеї.

Торгове підприємництво пов’язане з доведенням продукту від виробника до споживача. В торговому підприємництві використовуються два види операцій: комісійні та комерційні. Комісійні операції здійснюються від імені клієнта та за його рахунок, а доход підприємця складають комісійні – відсоток від вартості угоди. Комерційні – здійснюються підприємцем від свого імені і за власний рахунок, доход формується як різниця міх ціною продажу і ціною купівлі.

Кредитне підприємництво пов’язане з акумуляцією тимчасово вільних грошових коштів і подальшим використанням їх для надання кредиту на умовах терміновості, платності та повернення. Кредити можуть надаватися як у натуральній (споживчий, комерційний), так і у грошовій (банківський, міжгосподарський) формах.

Підприємство – це відокремлена економічна структура, яка займається виробництвом та реалізацією товарів та послуг.

Основні риси підприємства:

1. Економічна відокремленість, яка містить у собі майнову відокремленість, завершений відтворювальний цикл, наявність самостійних економічних інтересів;

2. Технологічна відокремленість, мається на увазі повністю завершений технологічний цикл виробництва;

3. Юридичне оформлення відокремленості – наявність статуту підприємства, рахунку у комерційному банку тощо;

4. Участь у суспільному поділі праці, яке проявляється через спеціалізацію підприємства як товаровиробника.

1. За сферою діяльності підприємтсва бувають промислові, сільськогосподарськіг, будівельні, транспортні, торгові, посередницькі, лізингові, банковські, туристичні тощо.

2. Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

Індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику.

Сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;

Приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

Колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного виробництва, громадської та релігійної організації;

Державне, засноване на загальнодержавній власності;

Комунальне, засноване на власності адміністративно-територіадьних одиниць;

Спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;

Орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам. є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.

3. За розміром виділяють підприємства малі, середні, великі. Основними критеріями віднесення підприємства до тієї чи іншої групи за розміром зазвичай виступають кількість працівників, виторг підприємства за визначений період часу, вартість капіталу.

4. За формою організації розрізняють наступні підприємства:

- одноосібні – засновані і контролюються одним підприємцем;

- господарські товариства – підприємства, в яких дві або більше осіб домовляються проспільне володіння та керування з метою ведення спільноїпідприємницької діяльності. Основними видами господарських товариств є повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, змішане (командитне) товариство, товариство з додатковою відповідальністю.

Повне товариство — товариство, члени якого зберігають повну самостійність, але несуть відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й власним майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю — товариство, члени якого несуть відповідальність за діяльність підприємства тільки в межах розмірів своїх внесків.

Змішане товариство — об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб, що поділяються на дійсних членів і членів-вкладників.

Товариство з додаткоаою відповідальністю – товариство, в якому партнери несуть відповідальність не тільки в межах розмірів своїх внесків, а й додатково у розмірі, кратному внеску кожного;

- акціонерне товариство – підприємство з обмеженою відповідальністю його засновників, капітал якого розділений між власниками на паї у вигляді акцій;

- кооперативні – підприємства, в яких об’єднуються засоби та зусилля партнерів з метою виконання господарських функцій. Відмінністю кооперативів від інших господарських товариств є відсутність абсолютної орієнтації діяльності на отримання прибутку. За характером діяльності кооперативи виступають як організації взаємодопомоги і їх діяльність спрямована на безпосереднє обслуговування членів кооперативу;



- державне — це підприємство, яке створюється і контролюється державою.

Невиробничі фонди не мають прямого відношення до виробничого процесу. До них відносяться лікарні, бази відпочинку, спортивні, культурні заклади, які належать підприємству.

Виробничі фонди безпосередньо забезпечують виробничу діяльність підприємства.

У відтворювальному процесі фонди перебувають у різних формах: виробнича (частина фондів, яка втілена у фізичному капіталі та матеріальних запасах), товарна (у вигляді створеного але ще не реалізованого продукту) та грошова (грошові кошти підприємства).

Оборот виробничих фондів - процес їх кругообороту, що постійно повторюється. Оборот виробничих фондів – це не окремий акт, а процес який постійно відновлюється. Тривалість обороту залежить від продукції, яка виробляється. Різні складові основних виробничих фондів мають різний час

Кругооборот виробничих фондівбезперервний рух виробничих фондів , у процесі якого вони послідовно проходить три стадії, набувають на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової.

Стадії руху виробничих фондів:

- перша — виробничі фонди починають свій рух з грошової форми, тобто підприємець володіє капіталом у грошовій формі, але перетворення грошей на грошовий капітал відбудеться лише тоді, коли ці гроші будуть пущені в оборот для отримання прибутку;

- друга стадія здійснюється в процесі виробництва, результатом якого є виготовлення товару. Водночас відбувається перетворення продуктивної форми виробничих фондів на товарну, вартість якої вища від вартості витрачених коштів на засоби виробництва і робочу силу.

- на третій стадії здійснюється реалізація товару і товарний капітал перетворюється на грошовий.

Основні виробничі фонди - частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами. До нього відносять частину авансового капіталу, яка втілюється в засобах праці – споруди, машини, устаткування, інструмент тощо.

Існує два види зношування основного капіталу:

фізичний знос – матеріальний знос основних фондів за час їхнього функціонування в процесі виробництва. Цей знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу тощо. У результаті фізичного зносу основні фонди втрачають частину своєї вартості.

моральний знос – передчасна втрата основними фондами їхньої вартості або зменшення її. Є дві форми морального зносу: перша форма – підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці, це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів; друга форма – з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості.

Амортизація основного капіталу – заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на виготовлений продукт. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації.

Оборотні виробничі фонди частина виробничих фондів, вартість яких входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотних виробничих фондів входять предмети праці, а також капітал, витрачений на робочу силу.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність людей, націлена на отримання прибутку, яка здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність. Сучасна економічна літературара виокремлює три головних функції підприємницької діяльності: ресурсну, організаційну і творчу. Виділяють такі види підприємництва: промислове, торгове, кредитне.

ТЕМА 9. ДОХОДИ ТА ФОРМИ ЇХ ОТРИМАННЯ.

Доходи – це будь-які грошові надходження. В сучасних умовах доход визначає рівень добробуту та можливість задоволення потреб людини. В ції темі будуть розглянуті такі питання, як види доходів та джерела їх отримання. Сьогодні більшість доходів людина отримує у грошовій формі. Тому слід розрізняти доходи номінальні та реальні. Дана тема дає уявлення про такі види доходів як заробітна плата, прибуток, рента.

Основними формами факторних доходів виступають:

заробітна плата;

відсоток;

рента;

прибуток.

Номінальний дохід — це сукупність усіх доходів, одержуваних домашніми господарствами в грошовій формі. Він формується в основному з трудових доходів, доходів від капіталу і трансфертних платежів,

Наявний грошовий дохід утворюється як різниця номінального доходу, прямих податків та обов’язкових платежів. Наявний доход використовується у двох основних напрямах: щодо збереження та споживання.

Реальний наявний доход — це частина наявного доходу, що йде на споживання і відображає кількість товарів і послуг, яку можна придбати на нього з урахуванням величини інфляції.

Функції заробітної плати.

1. Стимулююча – передбачає формування у працівників високоефективних стимулів до праці через механізм впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати, які спонукають до економії робочого часу, зростання продуктивності праці, економії сировини, електроенергії, до раціонального використання техніки.

2. Розподільча функція заробітної плати полягає у тому, що шляхом її підвищення або зниження забезпечується приплив робочої сили у певні галузі, райони народного господарства і відплив з інших, у встановленні оптимальних критеріїв співвідношення оплати праці між сферами, секторами та галузями, всередині окремих галузей.

Заробітна плата поділяється на номінальну та реальну.

3. Соціальна функція заробітної плати має сприяти утвердженню соціальної справедливості залежно від ефективності праці. Всі функції заробітної плати повинні оптимально узгоджуватись.

1. Прибуток — винагорода власника підприємства за надані ним фактори виробництва, тобто прибуток — це доход від факторів виробництва.

2. Прибуток — це винагорода за ризиковану підприємницьку діяльність і технічні удосконалення.

3. Прибуток — це монопольний доход, породжений монопольним становищем товаровиробника.

4. Прибуток — це винагорода за ризик, невизначеність. Рівень прибутку на капітал тим вищий, чим більший ризик його застосування.

Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток;

2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.

Позичковий капітал — це грошовий капітал, який передається підприємцем- власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.

Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:

1) амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;

2) частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;

3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;

4) кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;

5) грошові доходи і заощадження населення;

6) грошові нагромадження держави тощо.

10 Тема конкуренция

Конкуренція – це суперництво економічних суб’єктів за кращу реалізацію своїх економічних інтересів.

Функції конкуренції

Конкуренція забезпечує рівноправне положення учасників економічного процесу, оскільки кожен суб’єкт не може досягти панівного положення на ринку і диктувати свої умови іншим.

Конкуренція створює умови для ефективного виконання ціною координуючої функції.

Конкуренція виступає як контрольна система ефективності приватного підприємництва.

Конкуренція створює зацікавленість в удосконаленні економічних ресурсів, їх виробничих комбінації, зниження витрат виробництва та його техніко-технологічного оновлення.

Досконала конкуренція – це такий тип конкурентної боротьби. За якої багаточисленні, незалежно діючі виробники реалізують ідентичну (стандартизовану) продукцію і жоден з них не може здійснювати контроль над ринковою ціною товару.

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між виробниками ідентичної продукції за найбільш вигідні умови виробництва і збуту товарів.

У результаті цього виду конкуренції формується суспільна вартість товару, яка є основою ринкової ціни.

Міжгалузева конкуренція – це боротьба між виробниками окремих галузей за найбільш вигідні сфери виробництва, що виражається в переміщенні матеріальних і трудових ресурсів із галузей з низькою нормою прибутку в галузі з високою.

Основною формою ведення досконалої конкуренції є відкрита цінова конкурентна боротьба, коли виробники намагаються досягти переваг на ринку шляхом продажу своїх товарів за більш низькими цінами.

Недосконала конкуренція — це такий тип конкурентної боротьби, за якого нечисленні або взагалі одиничні економічні суб’єкти досягають переваг на ринку за рахунок встановлення контролю над ринковою ціною.

Монополія має місце тоді, коли на ринку діє єдиний виробник продукції, яка не має близьких замінників.

Олігополія виникає там, де у виробництві й обміні стандартизованої або диференційованої продукції приймають участь від двох до двадцяти фірм.

Монополістична конкуренція характерна для ринків, на яких діє велика (але менша, ніж в умовах досконалої конкуренції) кількість виробників і споживачів диференційованої продукції за досить незначної можливості для кожного з них встановлювати контроль над ринковою ціною.

Нецінова форма конкуренції здійснюється через:

Підвищення споживчих якостей товару шляхом розробки і виробництва нової продукції.

Стимулювання збуту товарів за рахунок використання реклами, застосування сервісного обслуговування, формування кола постійних клієнтів та запровадження кращих умов продажу товарів.

Нечесна конкуренція

Така конкуренція розгортається за використання наступних засобів:

Дезінформація про власний товар (завищення технічних параметрів, надання товару властивостей, якими від не володіє у дійсності тощо).

Незаконне використання чужих торгових марок.

Компроментація товарів конкурентів.

Здійснення тиску на постачальників.

Промисловий шпіонаж.

Демпінг.

Концентрація капіталу – це спосіб укрупнення капіталу підприємства за рахунок капіталізації додаткової вартості. Централізація капіталу – це спосіб збільшення капіталу за рахунок поглинання або об’єднання у межах одного підприємства капіталів, які раніше функціонували як самостійні.

Картель – це об’єднання ряду підприємств однієї галузі виробництва, за якого його учасники зберігають свою власність на засоби і продукт виробництва. Об’єктом домовленості стають частка випуску продукції для кожної фірми-учасниці картелю і ціна її продажу на ринку.

Синдикат – це форма монополії, за якої об’єднуються підприємства, що випускають однорідну продукцію, не втрачаючи при цьому свою власність на засоби виробництва. Продукція ж, які виробляє кожна окремо взята фірма, реалізується вже як власність синдикату через створену для цього спеціальну торгівельну організацію.

Трест відрізняється від синдикату тим, що за такого об’єднання вже викає сумісна власність групи підприємців на засоби виробництва і, відповідно, вироблену продукцію. На суму капіталу, який було передано до тресту, власники отримують акції і тим самим право на співучасть в управлінні цим об єднанням і отримання частки його прибутку.

Концерн – це об’єднання ряду формально незалежних підприємств шляхом встановлення над ними фінансового контролю через головну фірму. Вона .є власником контрольного пакету акцій концерну і завдяки цьому фактично володіє ним. Концерни набули широкого розповсюдження у формах,

Конгломерат створюється через об’єднання підприємств різних галузей виробництва, які не мають виробничих або технологічних зв’язків.

До негативних моментів функціонування монополізованих підприємств слід віднести такі наслідки їхньої діяльності, як:

З цих причин у кожній країні світу проводиться конкурентна політика – комплекс заходів держави, спрямований на запобігання знищенню або викривленню конкуренції з боку фірм, що володіють ринковою владою.

Конкуренція – це суперництво економічних суб’єктів за кращу реалізацію своїх економічних інтересів. Конкуренція в економіці може бути представлена як процес, що набуває різної типології, видової структури та функціональних форм.

ТЕМА 11. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУЧАСНОГО УСТРОЮ СУСПІЛЬСТВА. ДЕРЖАВА ТА ЇЇ ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ.



Страницы: 1 | 2 | Весь текст


Предыдущий:

Следующий: