Педагогика_44-47 вопросы

44) Класно-урочна система навчання.

Урок, як основна форма організації навчального процесу. Типи і структура уроку.

         У сучасній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового віку і рівня підготовки у формі уроку. Система забезпечує керівну роль учителя, зміну видів занять, можливість застосування різних видів навчання, активізує роботу учнів, сприяє раціональному використанню часу, послідовному, систематичному вивченню матеріалу. Однак вона розрахована на середнього учня, ніхто з учнів не може «поспішати» відповідно до своїх можливостей. Ця система обмежує можливості індивідуального підходу до учнів, тому ті, хто не засвоїв певних предметів, змушені залишатися на повторний курс.

         Основною організаційною формою навчання є урок. Він має такі особливості: а) є частиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навчально-виховні завдання; б) забезпечує засвоєння учнями знань, умінь і навичок; в) спільна діяльність учителя і учнів; сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки – самостійної роботи учнів. Уроки розрізняють за такими типами: 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок формування вмінь і навичок; 3) урок застосування знань, вмінь і навичок; 4) урок узагальнення і систематизації знань; 5) урок перевірки оцінювання та корекції знань, вмінь і навичок; 6) комбінований урок. Кожен тип уроку має свою структуру. Майже в усіх типах уроків наявні такі структурні елементи: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, закінчення уроку. Вступна частина забезпечує нормальну зовнішню обстановку для роботи та психологічний настрій учнів. Перевірка домашнього завдання складається з перевірки письмового завдання і усної перевірки знань. Вивчення нового матеріалу дає змогу учням набувати різноманітних умінь та навичок; найважливіший засіб – вправи (цілеспрямовані, систематичні, різноманітні). Закріплення нового матеріалу встановлює міцний зв’язок між щойно набутими знаннями і засвоєними раніше. Повідомлення д/з не можна давати наспіх. Вчитель повинен продумати його зміст, щоб воно було конкретним. Закінчення уроку відбувається за вказівкою вчителя.

Я.А. Каменського вважають батьком дидактики. Він уперше створив ґрунтовне вчення про сутність, основні принципи і методи навчання, класно-урочну систему. У «Великій дидактиці» учений визначив сутність і завдання освіти. У своїх творах він обґрунтував основні принципи навчання: наочності, свідомості, міцності, послідовності та систематичності, посильності, емоційності. На його думку, їх дотримання зробить навчання легким, ґрунтовним і коротким.

Учений увів поняття навчального року з поділом його на чверті та канікули, запровадив перевідні іспити в кінці року, різні види контролю й перевірки успішності учнів, розмірковував про організацію навчального дня в школі. Велика його заслуга в тому, що він запровадив класно-урочну систему навчання; вимагав починати навчання в школах щороку в один день і час; старанно розподіляти навчальний матеріал за роками навчання, одночасно вчити певну кількість учнів (клас) і переводити їх з одного класу до іншого. Класно-урочна система навчання утвердилася в школах усього світу. Одна з найбільших заслуг Коменськогорозробка найважливіших питань классно-урочної системи навчання і обґрунтування уроку як форми організації навчання в школі. Необхідними умовами правильної організації навчальної роботи Коменський вважав: 1) клас з незмінним складом учнів і приблизно однаковим рівнем розвитку; 2) твердо визначений час занять; 3) послідовне чергування занять і перерв; 4) одночасну роботу вчителя з усім класом. Коменський визначив тривалість уроку однією годиною. Кожна година, на його думку, повинна бути частиною того часу, що виділений для вивчення предмета. Кожна година повинна мати своє конкретне завдання. Коменський вважає, що час, виділений для уроку, повинен бути розумно використаний. Цікаві і важливі погляди Коменського відносно структурної побудови уроку. Він розрізняє три частини уроку: початок — відновлення в пам’яті учнів пройденого, опитування і створення уваги; продовження – показ, сприймання, роз’яснення; закінчення – вправа, оволодіння, використання.

45) Педагогічні вимоги до навчальних планів, програм, підручників сучасної загальноосвітньої підготовки учнів в умовах суверенної України.

         Навчальний план – документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет. У навч.планах шкіл всіх типів виокремлено два компонента: державний і шкільний. Державний компонент (розробляє Міністерство освіти і науки України). Має забезпечити соцнеобхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Шкільний компонент охоплює вибірково-обовязкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи. Повинен врахувати регіональні особливості й умови, в яких працює школа, зокрема мова національностей у місцях їх проживання. На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображені особливості організації навчально-виховного процесу в них. Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом, визначається його навчальною програмою. Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання. Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень, втілювати виховний потенціал, не містити надто ускладненого і другорядного матеріалу, реалізовувати між предметні зв’язки та ідею взаємозв’язку науки, формувати вміння і навички учнів з кожного предмету. Відповідно до навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники. Підручник – книга, яка містить основи наукових знань с певної навчальної дисципліни, викладені з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики. Головне його призначення – допомогти учням самостійно закріпити і поглибити знання, здобуті на уроці. Навчальний посібник – книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші відомості. До них належать збірники задач і вправ, словники, довідники. Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювань визначень, правил, законів, ідей, доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Працюючи з підручником, вчитель повинен доповнювати його матеріал додатковою інформацією.



46)Завдання, зміст, форми і методи екологічного виховання у навчальній і позанавчальній роботі.

Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури взаємодії з природою.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього — екологічні знання, наслідок — екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Система екологічного виховання передбачає:

—цілеспрямований вибір навчального матеріалу екологічного спрямування;

—гуманістичну спрямованість, врахування екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

— збереження фізичного і духовного здоров’я людини;

об’єктивність у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

—зв’язок між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасній школі будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв’язку теоретичних знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові табори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної, позакласної і позашкільної природоохоронної роботи.

Особлива роль щодо цього відводиться предметам природничого і географічного циклів, які відкривають перед дітьми світ рослин, тварин, усього довкілля.

47) Завдання, зміст, форми і методи фізичного виховання.

Створення умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров’я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей неможливе без фізичного вдосконалення і розвитку. Реалізація цих завдань покладена на систему фізичного виховання учнів.Пріоритетним завданням системи освіти є виховання у підростаючого покоління відповідального ставлення до людського здоров’я як найвищої індивідуальної і суспільної цінності.Фізичне виховання має забезпечувати набуття кожною дитиною знань про здоров’я і засоби його зміцнення, шляхи й методи протидії хворобам, методики досягнення високої працездатності і тривалої творчої активності; сприяти збереженню здоров’я учасників навчально-виховного процесу, залученню їх до занять фізичною культурою і спортом, пропаганді здорового способу життя, вихованню культури поведінки тощо.

Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

До основних засобів фізичного виховання в школі належать:

—теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами);

—заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загально розвиваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки);

—заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність);

—рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості);

—спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м’яч, футбол);

—лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання та ін.

У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня), позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо.

Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. їх проводять систематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-матеріальної бази.

За структурою уроки фізичної культури складаються з таких трьох частин:

1.Підготовча (8—12 хв.). Учитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, готує їх психологічно і фізіологічно (розминка) до виконання завдань уроку.

Основна (25—ЗО хв.). Передбачає вивчення, удосконалення, виконання на оцінку фізичних вправ, розвиток рухових якостей, формування правильної постави тощо.

3. Заключна (3—5 хв.). Учитель поступово знижує фізичне навантаження, приводячи організм учня у відносно спокійний стан, підбиває підсумки уроку, дає завдання додому.

Позакласна робота з фізичного виховання учнів охоплює заняття фізкультурних гуртків і спортивних секцій, спортивні змагання, спартакіади школярів, фізкультурні свята, туризм. Природні фактори є важливим засобом зміцнення здоров’я, загартування організму і підвищення працездатності дитини. Фізичне виховання має стати підґрунтям подальшого розвитку фізичного і душевного здоров’я, сприяти готовності до активного способу життя, професійної діяльності.




Предыдущий:

Следующий: