История Украинской Культуры


Реферат

Історія української культури

Підготував:

Студент: 1ЕМ тв.

Тимофієв Анатолій Анатолійович

Походження прізвища Тимофієв

Етимологія прізвища Тимофієв, що належить до найдавнішого типу споконвічно російських прізвищ, сходить до імені власного.

В основу прізвища Тимофієв лягло церковне ім’я Тимофій. Канонічні імена містилися в церковному календарі — святцях. Канонічні імена стали активною базою для створення прізвищ.

Прізвище Тимофієв сходить до канонічного чоловічому імені Тимофій (др.-греч. Timotheos — «почитає бога»). Це ім’я у росіян в минулому було дуже популярним, однак тепер майже не вживається. Прізвище Тимофієв досить частотна і входить в сотню найбільш поширених російських прізвищ.

Відзначимо, що прізвища, утворені від повної форми імені, мала в основному соціальна верхівка, знати, або сім’ї, які користувалися в даній місцевості великим авторитетом, представників яких сусіди шанобливо звали повним ім’ям, на відміну від інших станів, що кликав, як правило, зменшувальними, похідними, повсякденними іменами.

Інтенсивне впровадження прізвищ на Русі XV -XVII ст. було пов’язано із зміцненням нового соціального шару , що стає правлячим , — поміщицького . Більшість дворянських прізвищ спочатку були присвійними прикметником з суфіксами — ов / -їв ,-ин , що вказують на ім’я глави сімейства . В результаті , нащадок людини, що володіє ім’ям Тимофій , з часом отримав прізвище Тимофієв.

Прізвище Тимофієв здавна широко поширена , проте єдиного початку , що об’єднує всі різні роди Тимофієва , немає. В історичних документах ( наприклад , «Акти смутного часу» , «Книги розрядні » , « Палацові розряди » ) згадуються багато Тимофієви — дяки , піддячі , служиві люди, що жили в XV- XVI століттях. Зустрічаються Тимофієви і в « Історії російського флоту » : серед них , зокрема , є Володимир і Яків , посланий Петром I в 1717 році в Голландію « в числі посадських дітей » на навчання . А Микола Володимирович розповідав про одного зі своїх прапра … дідів з боку батька , який навчався в Голландії за наказом Петра .

На сьогоднішній день документально достовірно вважати родоначальником Тимофієва з Тимофія Никифоровича Тимофієва . З дворянського справи його сина Тимофія Никифоровича , Віктора Тимофійовича , відомо , що право на особисте дворянство Тимофій Никифорович отримав в 1805 році по чину 8 -го класу з занесенням в 3- ю часть дворянської родоводу книги Петербурзької губернії.

У той час дворянство в Росії вже поділялося на спадкове і особисте . Придбати дворянство можна було не тільки в спадщину , але і найвищим пожалуванням , а також заслуживши його чинами і орденами. Виходець з будь-якого стану , дослужився , згідно введеної Петром I « Табелі про ранги» , до чину 8 -го класу на цивільній службі або до першого обер- офіцерського чину , міг претендувати на дворянське гідність. Тимофій Никифорович Тимофієв був занесений в 3 -у частину родоводу дворянської книги як отримав дворянство по чину.

Вірш Т.Г.Шевченко «Мені 13 минало»

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога……

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу… І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. /37/

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала…

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє… лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв!

Українські казки

1 Лисичка і журавель

Тимофієв походженя прізвища Жили- були Лисичка і Журавель . Одного разу вони в лісі зустрілися . Та так подружилися !

Кличе Лисичка Журавля до себе в гості:

- Приходь , — каже, — Журавлик , приходь , лебідь мій ! Я для тебе , як для себе постараюся . Я для тебе , як для себе . Як не відгукнутися на таке запрошення !

Ось приходить Журавель . А Лисичка наварила кашки з молочком , розмазала по тарілці і запрошує :

- Угощайся , Журавлик , угощайся , миленький !

Журавель до тарілки — стукав , стукав дзьобом , нічого вхопити не може.

А Лисичка взялася за їжу — раз да раз мовою , сама всю кашу і вилизали .

Вилизали і каже Журавлю :

- Вибач , Журавушка , — що мала, того не шкодувала , а більше пригостити нічим.

- Що ж, дякую , — відповідає Журавель . — Тепер , Лисичка , ти до мене в гості приходь .

- Прийду , Журавлик , прийду , лебідь мій !

На тому й розійшлися .

Ось уже Лисичка йде до Журавлю в гості. А Журавель наварив такої смакоти : взяв і м’яса , і бурячок , і картопельки — всього-всього , накришив дрібненько , склав у глечик з вузькою шийкою і каже:

- Угощайся , мила подружка , не соромся !

Лисичка до глеки — голова не влазить ! Вона сюди , вона туди , вона й боком , і стоячи , і лапкою , і заглядає , і принюхується …

А Журавель не ловити гав : все дзьобом у глечик , все в глечик . Потихеньку — помаленьку — і з’їв все , що наварив . А потім каже:

- Ти вже вибач , Лисонька , що мав, того не шкодував. А більше і пригостити нічим.

Ох і розгнівалася Лисичка ! Так розсердилася , що й подякувати забула , як прийнято , як належить.

Так , видно , їй Журавушкіно угощенье за смаком довелося !

З тієї пори і не водиться з Журавлями .

2 Рукавичка

Втратив дід рукавичку. Ось біжить мишка. Влізла в цю рукавичку і сидить.

Тут скаче жаба і каже:

- Хто , хто в рукавичці ?

- Мишка — поскребушка . А ти хто?

- Жаба — квакушка . Пусти мене .

- Іди !

Ось біжить зайчик , та й каже:

- Хто , хто в рукавичці ?

- Мишка — поскребушка і жаба — квакушка . А ти хто?

- Зайчик — побігайчик . Пустіть і мене !

- Іди !

Біжить лисичка :

- Хто , хто в рукавичці ?

- Мишка — поскребушка , жаба — квакушка і зайчик — побігайчик . А ти хто?

- Лисичка- сестричка. Пустіть і мене !

- Іди !

От сидять вони ; біжить волчишка і питає:

- Хто , хто в рукавичці ?

- Мишка — поскребушка , жаба — квакушка , зайчик — побігайчик і лисичка — сестричка. А ти хто?

- Я — вовчику-братику . Пустіть і мене !

- Іди !

Йде ведмідь , реве і запитує:

- А хто , хто в рукавичці ?

- Мишка — поскребушка , жаба — квакушка , зайчик — побігайчик , лисичка — сестричка да вовчику-братику .

А ти хто?

- Я Топтига — ведмідь. Пустіть і мене в рукавичку.

- Іди .

Ось і той вліз.

Біжить кабан :

- Хро -хро -хро ! Хто , хто в рукавичці ?

- Мишка — поскребушка , жаба — квакушка , зайчик — побігайчик , лисичка — сестричка , вовчику-братику да Топтига — ведмідь. А ти хто?

- А я кабан — зубан . Пустіть і мене в рукавичку !

- Іди !

Йде мисливець , бачить : рукавичка ворушиться. Він як стрельне — ось скільки шкур -то!

3 Колосок

Жили- були два мишеняти , Круть і Верть , та півник Голосисте Шийка . Мишенята тільки й знали , що співали да танцювали , крутилися да крутилися . А півник вдосвіта піднімався , спершу всіх піснею будив , а потім брався за роботу .

Ось одного разу підмітав півник двір і бачить на землі пшеничний колосок .

-Тимофієв походженя прізвища Круть , Верть , — покликав півник , — дивіться , що я знайшов !

Прибігли мишенята і кажуть:

- Треба його обмолотити .



- А хто буде молотити ? — Запитав півник .

- Тільки не я! — Закричав один.

- Тільки не я! — Закричав інший .

- Гаразд , — сказав півник , — я обмолочено .

І взявся за роботу. А мишенята стали грати в гилку .

Повернувся півник з мельніциКончіл півник молотити і крикнув :

- Гей , Круть , гей, Верть , дивіться , скільки я зерна намолотив !

Прибігли мишенята і запищали в один голос :

- Тепер треба зерно на млин нести , борошна намолоти !

- А хто понесе? — Запитав півник .

- Тільки не я! — Закричав Круть .

- Тільки не я! — Закричав Верть .

- Гаразд , — сказав півник , — я знесу зерно на млин .

А мишенята затіяли чехардуВзваліл собі на плечі мішок і пішов . А мишенята тим часом затіяли чехарду . Один через одного стрибають , веселяться .

Повернувся півник з млина , знову кличе мишенят :

- Сюди , Круть , сюди . Верть ! Я борошно приніс.

Прибігли мишенята , дивляться, чи не нахваляться :

- Ай да півник ! Ай да молодець ! Тепер потрібно тісто замісити да пироги пекти .

- Хто буде місити ? — Запитав півник . А мишенята знову своє.

- Тільки не я! — Запищав Круть .

- Тільки не я! — Запищав Верть .

Подумав , подумав півник і каже:

- Видно , мені доведеться .

Замісив він тісто , наносив дров , затопив піч. А як піч перетопилася , посадив у неїЯка історія про прізвище дзьоба пироги . Мишенята теж часу не втрачають : пісні співають , танцюють. Випеклися пироги , півник їх вийняв , виклав на стіл , а мишенята тут як тут. І звати їх не довелося.

- Ох і зголоднів я ! — Пищить Круть .

- Ох і їсти хочеться ! — Пищить Верть .

І за стіл сіли .

А півник їм каже :

- Зачекайте , зачекайте! Ви мені спершу скажіть , хто знайшов колосок .

- Ти знайшов ! — Голосно закричали мишенята .

- А хто колосок вимолотив ? — Знову запитав півник .

- Ти вимолотив ! — Тихіше сказали обоє.

- А хто зерно на млин носив ?

- Теж ти , — зовсім тихо відповіли Круть і Верть .

- А тісто хто місив ? Дрова носив ? Піч топив ? Пироги хто пек ?

- Все ти . Все ти , — ледь чутно пропищали мишенята .

- А ви що робили?

Що сказати у відповідь? І сказати нічого. Стали Круть і Верть вилазити з-за столу , а півник їх не утримує . Не за що таких ледарів і ледарів пирогами пригощати .

4 Вовк и лиса

Йшла одного разу лисиця , зустріла вовка , а вовк і питає її :

- Де ти була ?

- Я всюди ходила , я , — каже , — м’яса наїдалася , адже завтра п’ятницю .

Вовк відповідає:

- Я б теж поїв , хоч і п’ятниця .

- Ну , — каже, — підемо , я знаю одне місце , вже там ми наїмося .

- Ходімо , — каже.

Приходять , а там був сильце . Тільки вовк сунув туди голову , а дубок і потягнув його вгору. Прибігла лисиця , схопила м’ясо , села , та й їсть. Тоді він їй і гово- рить :

- Ти казала, що п’ятниця , а сама ось сидиш так їси?

- Е-е , тепер тобі п’ятницю , адже ти п’ятами до землі не дістанеш.

Знялася лисиця і пішла лісом. Зайшла в монастир , де живуть ченці . Прийшла , озирнулася , можна туди пролізти . Влізла , задушила двох гусей , а гуси підняли гучний крик. Вискочив чернець з посохом сучковатость , та й почав лисицю постригати . Та так постригав , що курці ніде і носом клюнути .

Вирвалася вона звідти і в ліс втекла. Зустрічає вовка , а вовк запитує:

- Де ти , сестричко , була ?

у ченців , я там постригати , тепер я — свята .

А вовк і каже:



Страницы: Первая | 1 | 2 | 3 | Вперед → | Последняя | Весь текст


Предыдущий:

Следующий: